60bfbfdafa6dd48f33f0e166a95654cd

- Присаджуйся, Ельронде, - говорить вона, - і вибач за деякий безлад. Я живу тут

сама…

- Я бачу, - говорить він гнівно, і Нерданель знову здригається – трохи схожости все

таки є…

- О, не тому, що мене прирекли на самотність, - говорить вона заспокійливо, - я сама

так захотіла.

- Але ж хтось таки говорив вам ті лихі слова.

- Квенді не є злими, - всміхнулась Нерданель, - всього лише кілька осіб… Мене давно

вже ніхто не кривдить… До того ж – я і не дам себе скривдити. Я змогла гідно

відповісти навіть пані Ельвінг, котра поводила себе…

«Це ж його мати… О, як я могла забути… Вірніше ні, не забути – просто не укладається в

голові, що цей Нолдо, котрий вдався в рід Фінве, є її сином…»

- Пробач, - говорить вона, - я не мала…

- Нема за що вибачатись, - мовить Ельронд, а погляд його стає крижаним, - я не

настільки люблю еllet, яка дала мені життя, щоб ображатись на справедливу про неї

думку. Зрештою – я її ненавиджу. Чому ви так дивитесь?

- Бо здивована, - тихо відповідає Нерданель, - зв’язок батьків та дітей є святинею, і я

ніколи і не від кого не чула таких слів.

- А якщо еllet сама розрубала цей зв’язок?

- Не вірю в можливість подібного…

Ельронд зітхає. Руки він стиснув перед собою на стільниці – вузькі сильні долоні воїна і

музики.

7

- Чи дозволите, - запитує зрештою, - оповісти вам… Свою історію. Вона є часткою

життя ваших двох синів. Я мріяв про цю зустріч дві епохи.

- Звісно, дозволяю, - говорить Нерданель заспокійливо, - і уважно вислухаю.

- Можливо, - мовить Ельф несміливо, - деякі з моїх спогадів спричинять вам біль…

- Я так давно ні з ким не говорила, - Нерданель ставить на стіл порцелянові чашечки, тонесенькі, мов пелюстки вишні, - про своїх синів… Про Феанаро. В Тіріоні це

вважається поганим тоном – згадувати тих, хто в Мандосі. Лише Фінарато оповідав

мені про те, як вони усі там жили… Як воювали. Однак, йому так тяжко згадувати…

- О, я мав честь познайомитися зі славетним Фінродом Фелагундом, - говорить Ельронд

з шанобою, - мене рекомендувала Галадріель… тобто Артаніс.

- Галадріель? – посміхається Нерданель, - так її звали там?

- Відкрию вам велику таємницю, - сказав Ельф серйозно, - вона терпіти не може свого

синдарського назвиська.

- О, ця Артаніс, - на бліді щоки Нерданель виступив рум’янець. Зараз вона є

вродливою, дуже вродливою. Гість розуміє, що тягнути далі не можна – час починати

оповідь.

- Як ви вже зрозуміли, вельможна пані Нерданель, я є нащадком брата вашого чоловіка, Нолофінве, якого в Середзем’ї звали Фінголфіном. Його син Тургон, ви його знали як

Туракано, має доньку Ідріль, відому вам як Ітарільде. Ця Ітарільде за життя свого у

потаємному граді Гондоліні одружилася з Аданом доброго вояцького роду на ім’я

Туор. Свого часу вони вирушили на кораблі відшукати шлях на Захід, і зникли у морі

без вісти. Лише опісля Війни Гніву ми дізналися, що вони досягли берегів

Благословенної Землі. Ім’я сина їхнього, Аданеделя Еаренділя, відомо всім, хто хоч

раз слухав мандрівних співців…

- Переможець дракона і рятівник Середзем’я, - всміхається Нерданель, і Ельронд

серйозно киває головою.

- Саме так, моя пані – переможець і рятівник… Отже, з батькового боку я є з роду

Фінвіонів, однак, і рід моєї матері є не менш славетним… По материній лінії я

походжу від князя Ельве Сінголло, що його ще звали Тінголом. Жоною його була

Майе Меліян, отже в моїх жилах є кров Майяр…

«Ось звідки здібности цілителя, - думає Нерданель, з цікавістю дослухаючись до співучого

голосу гостя, - зазвичай цілительками є діви та жони, чоловіки майже не успадковують цього

дару. Затягнути собі рани можуть усі, а от врятувати іншого… Кров Синдар і кров Маяр…

Однак, цей Ельронд зовсім не схожий на Синда…»

- Про доньку Тінгола Лутіень та її кохання до Адана Берена ви мали чути… хоча б від

вельможного Фінрода…

- Я слухала «Leo Leitian», - говорить Нерданель, - у виконанні найкращих співців

Тіріону.

- О, красиві слова… Я маю власну думку про цю історію… Однак, кохання… Що ж, нехай буде так… Однак завдяки їм, та ще Ельве Тінголу до Доріату потрапив один з

Сильмарилів…

- Вони ж не могли не знати… - виривається у Нерданель.

- Не могли, - відповідає гість, - заклятий камінь погубив спершу Тінгола, тоді Наугрім6, убивць Тінгола… Потім Сильмарил зберігався у Лутіень, а опісля смерти її та Берена

перейшов до Аданеделя Діора, мого діда… Як бачите – кров Аданів у мене і від

матері, і від батька.

Ельф прикриває очі, і мова його ллється, немов шелест річкових хвиль.

6

Наугрім - Гноми

8

«Ми з братом народились в Гаванях… Не в Сірих Гаванях, в Гаванях Сіріону. Невеличке

містечко з білого мармуру біля гирла величної ріки, білий маяк на березі… Гарної години з

маяка було видно обриси острова Балар…

Ще до нашого народження Нолдор програли битву, ту, що її назвали потім Битвою