7adaab6e236f4333881613dfe7a1fe69

на себе, він казав, що простирадло й подушка також належать йому, і що нічого, що належить їй, тут взагалі немає — за оренду квартири

платить він грошима, які йому надсилають батьки, розпещені діти

вісімдесятих з аметистовим кулончиком для гостроти зору, можна

було навіть ніколи не вірити в можливість свободи і все одно потім

розчаруватися в її відсутності та на кожному кроці розповідати, що

свобода шкідлива, як зелений виноград, на Виноградарі у них була

однокімнатна квартира з видом на дитячий майданчик і неправильно

припарковані автомобілі, і несумісне з логікою життя могло б тривати вічно, поки не закінчиться, він міг би сердитися через те, що

вона не вміє і не збирається вчитися готувати, а у неї на все була б

готова відповідь про відсутність грошей на продукти та його вічні

лінощі, так і трималося б кохання двох людей, які не можуть

подорослішати, на одному ледве забитому цвяху, теліпалося б туди-сюди, мов маятник над проваллям, і вночі вона б натикалася на

нього та різала б насправді ненавмисне собі зап’ястки цим гострим

шматком заліза, залізнична колія проходила через мозок, бубоніла

вічно вві сні відповіді на запитання, які задавала собі за вранішньою

кавою, марно порпалася в косметичці в пошуках помади помірної

яскравості — чи варто зараз привертати до себе увагу, буде собі ж

165

потім дорожче, — десь на доріжці для вигулу собачок в

комбінезончиках оточать з усіх боків кволі громадяни, яким немає

чого більше робити в робочий час, і попросять мобільний телефон —

просто вставити свою сім-картку й зателефонувати у справах, гарні

дівчата не танцюють, не скаржаться у соцмережах на невдале сімейне

життя і постять фотографії звареного на цілий тиждень борщу в

емальованій каструлі з червоною квіточкою, і всі їм заздрять, і їхнім

чоловікам, і домашнім улюбленцям теж заздрять невимовно, і ввечері

вони дивляться разом старі чорно-білі фільми з романтичними

героїнями, які все одно надають перевагу діамантам, діамантового

кольору волосся на плечах, наче в рекламі засобу для укладки, тоді

волосся не боїться жодних змін погодних умов і приваблює всіх, хто зустрічається на її шляху, розмовляє сама з собою на нецікаві

їм обом теми — немає з ким поговорити про вистави, мистецтво

самозбагачення, мистецтво забувати людей, які залишили неприємну

чорнильну пляму на твоїй сукні зі стокової крамниці, можна було

б діяти непомітно й креслити паралельні лінії, які насправді так

ніколи й не зустрінуться, як і має бути в реальному житті, де немає

місця нелінійній геометрії, але вона хотіла залишити простір для

дива, щось відбувається й після того, як ти поставиш останню

крапку та перестанеш цікавитися подальшою долею своїх героїв — це

не героїчний епос і не історія кохання, коханню взагалі мало надається

місця в реальності, а не в піснях і романах — більше часу тут

приділяють бутербродам і серіалам, які все-таки мають бути короткими, бо за епічною розповіддю можна пропустити щось інше, цікавіше, а розповідати цікаву історію упродовж п’ятисот серій теж

неможливо, кого потім оберуть мером Лондона, які важелі впливу

на думку громадськості він знайде, що далі відбуватиметься з сумними зомбі з апокаліптичних видінь автора коміксів для дорослих, дорослішання продовжувалося й тривало безрезультатно, вона

силкувалася примусити себе не думати — як він там один без неї, як він часто повторював, що вони не зможуть жити один без одного

і без неї він просто загине, а вона заспокоювала себе тим, що ніхто

ще від цього не загинув, треба ж нарешті стати самостійним і три-матися за себе, а не за когось, кому теж страшно, але не можна

показувати страх, так лише піраньї реагують на запах свіжої крові, розмотувала клубок так довго, що сама запнулася в ньому, і його

він теж не зміг би вивести з лабіринту, хто з них має залишитися

позаду, а хто має обернутися і нікого не побачити поруч, лише

166

застиглі сталактити — у психології віддзеркалення він шукав свій

порятунок, але її все одно не було поруч, скільки б не скиглили

собаки вночі на місяць, обведений червоним маркером, потім його

вирізали за трафаретом і наклеювали на паперову дівчинку, яку

треба було вдягнути у паперове вбрання — у неї був цілий гардероб

цього паперового шмаття, яке трималося на волосині й часто губи-лося, краще за все було б зовсім не думати, як він там один, чи думає

про неї, чи прораховує вже інші варіанти, збирається комусь телефонувати або пише сльозливі листи, усе тлін і самотність духу, і

несамовита сльота, але після думок про те, що самотності в місті

збільшилося ще на двох людей, які не змогли жити разом на одній

житловій площі через те, що були надто схожі, були одним цілим, яке неможливо роздерти на живі звивисті шматки, тому хтось мав

когось витіснити з цього проєкту, але куди подіти думки, вона вибирає

фото успішної жінки, шматує обкладинку.

Еллі нарешті поставила в романі крапку й почала думати, що

з ним робити далі, перш за все вона знайшла в інтернеті перелік

вітчизняних часописів, які в принципі друкують романи — їх виявилося лише три, з електронної адреси одного прийшла відповідь