60bfbfdafa6dd48f33f0e166a95654cd

настільки, що померти від нещасливого кохання вважалося почесним. Ельронд же наче

забув, що вона – еllet. Чи-то він дійсно бачив в ній тінь свого аtarinya, і тому обходився з

нею як з бойовим другом – старшим, мудрішим, однак – чоловіком. Чи-то Ельронд дійсно

був швидше напівЕльфом, ніж Ельфом і поводився як Адан. Що вона знає про людей?

Вона ніколи не розпитувала Ітарільде про її родинне життя… А якщо… якщо…

Божевільна думка прийшла їй до голови. А що як тоді, у Рівендейлі, сидячи біля ложа

пораненого гобіта, Ельронд таки приміряв Велике Кільце… Він зумів його зняти, однак, щось увійшло в тіло Ельфа. Щось, що хоче відкрутити час назад… Щось, що жило у

Великому Кільці… Розполовинений, чи може розчетверений дух Чорного Мая… Хоча, Чорний не міг, не міг знати таких подробиць з життя її синів, про які оповідав Ельронд, але він міг користуватись його пам’яттю…

Ось брама її садиби… Весело щебече Келебріан, прощаючись… Чемно вклоняються

близнюки та неговіркий Ерестор. Ельронд подає їй руку і проводить крізь браму, котра

так і є відчиненою. Дивиться їй в лице, підносить руку до вуст. Руку, на якій світиться

рубін Нар’я.

- Мила пані Нерданель, не хвилюйтесь так… Я тільки Ельронд, син Еаренділя, який

ладен віддати за вас життя, а замість того зранив вам душу.

Жінка застигає в брамі, ніби одна з її скульптур.

- У нас немає оsanwe, - мовить вона врешті, а прозоро-зелені очі вже міряють відстань

до руків’я меча на поясі у Ельронда.

- Я ж вам говорив про певний містичний зв’язок… - голос Ельронда є спокійним, без

напруги і тривоги. - Я відчував свого аtarinya без оsanwe , тепер відчуваю вас… О, можете взяти мого меча – це той самий, роботи Феанаро. Тварь, не змогла б носити

його при боці, її б зрадило сяйво магтанової сталі. Я вже виймав його при вас, коли ви

показували своє витончене володіння зброєю. Нині в Ендоре майже зник секрет

виробництва таких мечів, але не в Рівендейлі. Однак, цей меч є прадавнім – ось тавро

Великого Митця: Феанаро. Ви мені вірите?

Мара зникла, коли Нерданель доторкнулась до руків’я. Ельронд носив меча на правому

боці. Цікаво, він шульга від народження, чи це результат навчання? Їй раптом стало

незручно і смішно від власних підозр… Щоб якась частинка зла проникла крізь завісу, що відділяє явний світ від Аману? Ну що вона за нерозумна еllet…

- Ельронде, - сказала вона, - пробач…

- О, не варто, зовсім не варто, - озвався Ельф, - отже, перший крок зроблено. Про

наступні збори нашого Братства, о, так – у нас уже створилося Братство – я сповіщу

вас опісля. Приємного спочинку, пані Нерданель.

Седмицю по тому до садиби Першого Дому прийшов Ант Доронінг, такий чемний і

витончений, неначе він все життя провів у Доріаті у почті Ельве Сінголло. Нерданель

дуже подобався цей хлопчик-воїн, котрий виріс при боці нолдорських князів, і

успадкував від них частину бойового духу. Вона вже знала, що Анайре оголосила

молодого Нандо названим родичем і майже не випускає з садиби Другого Дому, бажаючи

слухати його оповіді про свого старшого сина.

62

- Вельможна пані княгине, - мовив юнак, - вас запрошено на вечірку до князя Фінрода, в його покої у палаці Великого Князя Арафінве. Буде князь Ельронд з синами і

вельможна Артаніс.

Нерданель мимоволі пирснула сміхом. Ельронд не змінився – наступні збори змовників

мали відбутися в палаці Великого Князя. Хіба не можна було зібратися в садибі Третього

Дому, яку Арафінве подарував Артаніс? Хоча – там же Келеборн, якого колишня

войовниця і княгиня Лот -Лоріену не зволила посвятити у змову. Але ж і Фіндарато є

одруженим, і одруженим з Амаріе, яка уявлення не має про Ендоре і про те, чого бажає

Братство… От лихо, вона вже стала називати їхні таємні сходини Братством… Але ж у

Братстві Кільця були лише чоловіки, а тут є вже, принаймні, дві еllet, якщо не брати до

уваги княгиню Анайре.

До палацу княгиня приїхала верхи у супроводі того ж Анта. Юнак провів її потайною

хвірточкою до саду, де стояв невеличкий будиночок. Колись, за життя князя Фінве, в

цьому будиночку мешкали три його доньки, дві з яких, Фіндіс та Фаніель, нині жили

разом з жоною Фінве, ваніе Індіс, у Валмарі, а третя, яку звали Іріме, вирушила в Ендоре

разом з братом Нолофінве, і зникла без вісти під час падіння Гітлуму. Знаючи Іріме

досить добре, Нерданель не сумнівалася, що відважна князівна загинула в Нірнает

Адорнедіад. Вона спитала за неї у Анта, і той підтвердив, що бачив сестру Фінголфіна у

вояцькому вбранні поміж воїнів під час виступу, «ну, а потім, вельможна пані Нерданель, почалося таке, що ніколи було роздивлятися навсібіч».

Фіндарато був сам. Він сидів у невеличкій книгозбірні, де було все приготоване для

прийняття гостей. Амаріе не було – вона якраз поїхала до Валмару відвідати рідних.

Ельронд і тут все розрахував.