60bfbfdafa6dd48f33f0e166a95654cd

Отямився я на ложі… В подушках. Маедрос змочував мені вуста вологою, котра

виявилась калиновим вином. На його порубцьованих грудях виднівся свіжий поріз, що

перекреслював оту дивацьку тенгву. Але я витріщився не на справу своїх рук… Я

дивився на правицю рудоволосого, яку побачив вперше без отої рукавиці. Дивився на

обрубок – у нього не було кисті руки.

- Ну, - мовив Маедрос, - що ти оце надумав? Я ж міг тебе убити…

- Так убийте ж мене, - сказав я розпачливо, - будь ласка…

15

Тенгва – квенійська літера

29

Маедрос не відповів – тепер він обережно обмивав собі отого поріза. Все тим же калиновим

вином.

- Дитя моє, - сказав, повернувшись до ложа, - я розумію, що любити мене тобі нема за

що. Але така зненависть тебе знищить. Чому ти не можеш змиритись і просто

вичекати?

- Я ніколи не змирюсь з тим, що є вашим рабом, - сказав я в подушку.

- Ну що за дурниці, - зітхнув Маедрос, - де це тобі оповідали страхіття про синів

Феанора? Можу навіть побитись об заклад, що всі відомості про мене і інших ти

черпав з оповідок доріатських жон і дів…

- Але ж тут, в городищі є Аварі16, - сказав я, - і вони…

- Мої воїни, - мовив князь, - більшість з них служить у мене ще з Гімрінгу.

- А ваш слуга?

- Лаїрасул - зброєносець? Син мого воєводи і жони з народу Нандор. Його матір

загинула, а батько, Аркуенон, є моєю, - Маедрос ледь усміхнувся власному жарту, напевне звичному віддавна, - правою рукою.

- Він загрожував мене висікти, - сказав я ледве чутно.

- Аркуенон? – спитав Маедрос заскочено.

- Ні, оцей ваш прислужник, схожий на Синда.

- Які дурниці, - мовив Феанорінг з усміхом, - заспокойся… Ельдар ніколи не вживали

подібних покарань.

- Колись Ельдар не убивали Ельдар, - озвався я з-під подушки, - але світ змінюється.

- Не настільки, - заперечив Маедрос. – з тобою все гаразд? Вибирайся на світло.

Я відклав подушку, сів і схопився за груди.

- Боляче? – спитав князь.

- Трохи, - відказав я, хоча мені таки було боляче дихати - а вам?

- Теж трохи, - сказав Маедрос, присівши поруч, - але не переймайся…

Я мовчав… І раптом Феанорінг обійняв мене. Ласкаво, наче батько провинного сина.

- Давай домовимося так, - сказав він лагідно, - завтра я починаю навчати тебе

мистецтву бою на мечах. Ти прагнеш помсти – гаразд, але я є першим мечником

Ендоре, і тому наші сили не будуть рівними, навіть коли ти виростеш. Ти станеш моїм

учнем, про це, до речі, мріє половина залоги городища. Але за це ти перестанеш

робити зле… будь кому в моїй твердині. Згода?

Я поволі підвів голову і подивився в прозоро-зелені очі свого ворога.

- Ви, - мовив розгублено, - будете навчати мене володіти мечем… щоб я зміг вас убити?

- Щоб ми були рівні у битві, - виправив Маедрос, - а на подальше – воля Богів.

Я вже втямив, що за мою дурість мене не тільки не вб’ють, але й не покарають. І не

втримався від того, щоб втолити свою цікавість.

- Оці старі шрами… Тут наче якась літера… І ці опіки…

- Це зробили в Ангбанді, - коротко відповів Маедрос, - тенгва - це квенійське «m».

Перша літера слова mole. Раб…

Мене наче обсипало приском… Я наче зрозумів в одну мить, чого мав натерпітись цей

Ельда.

- Я б такого не пережив, - сказав я ледве чутно, - я б одразу помер, якби зі мною

зробили таке…

- Коли зі мною зробили таке, - протягнув Маедрос, - я валявся на підлозі… тільки не

біля ніг Моргота, а біля ніг Саурона… Чув про такого?

- Ще б пак…

16

Аварі – Ельфи, котрі ніколи не покидали Середзем’я і не жили у Валінорі. Поділялися на три народи: Синдар, Нандор і Фалатрим.

30

- Напівпритомний від болю. А Чорний Мая ввічливо роз’яснював мені, що означає це

тавро. І тут я начебто почув голос батька…

- Феанора?

- Авжеж… Татко покинув цей світ, він помер на моїх руках, я це пам’ятав, але голос

його звучав в моєму розумі. «Найстарший, - мовив цей голос, - ти маєш справу з

нерозумними особами. У них настільки коротка пам’ять, що вони позначили тебе

першою літерою твого імені».

- М-маедрос? – вишептав я.

- Ні… Моє еpesse17 – Нельяфінве, а аmilesse – Майтімо. Моргот довгий час жив у

Валінорі, і визнав наші імена, в тому числі і ті, які ми не відкриваємо будь-кому. Коли

я потрапив до його лабет, він називав мене Майтімо, насміхаючись над нашим

звичаєм берегти аmilesse для найдорожчих. Звісно, те, що я почув тоді, не було

голосом Феанаро – швидше голосом мого духу. Але мені раптом стало смішно –

Чорний Вала, Морінготто, пострах Арди не може запам’ятати імені однісінького

бранця. І я засміявся… Того дня мене більше не допитували, і дали відпочити доволі

довгий час. Їх злякав сміх. Розумієш?

- Вони подумали, що ви збожеволіли, - сказав я невпевнено.

- Божеволіють Люди, - сказав Маедрос, - нам, Ельдар, в цьому відмовлено. Тільки

чорна туга може сповити нас і привести до загибелі. Проти неї є лише одна зброя –

сміх.