60bfbfdafa6dd48f33f0e166a95654cd

- Думаєш – обміняє? – спитав Макалауре якось невпевнено.

- Вона ж nisse, - зі страшнуватим усміхом мовив Маедрос, - і мати… Обміняє. Бери

діаманти, брате. Чудові діти, і теж близнята… О, мої Амбаруссар…

Макалауре нахилився і підняв з підлоги Ельроса. Брат затремтів.

- Заспокойся, - вимовив Макалауре глибоким голосом, що наче проникав до глибини

fеа11, - все буде гаразд. Ми йдемо до твоєї мами.

- Я піду сам, - озвався я, - не доторкайтеся…

Маедрос здвигнув плечима.

- Руссе, - мовив він до вістового, - візьми це дитя за руку і тримай міцно. Нам потрібні

обидва заручники.

Нас вивели через садові дверцята. Пізніше я зрозумів, що Маедрос не хотів вести нас там, де відбулася сутичка… Повз мертвих… Але ми таки побачили вбитих

– перед маяком. Нолдор ховалися за прикриттям з садової загорожі.

Окремо сиділо кілька Ельфів – без зброї і під охороною.

Темноволосих воїнів, мені незнайомих – я бо знав в обличчя всіх

материних гриднів.

- Аркуеноне, - покликав Маедрос, і до нього підбіг один з його

дружинників, аж білий від стримуваного гніву.

- Ми їх обеззброїли, - прошипів Ельф, - і очікуємо на ваш наказ, вельможний Нельяфінве.

Він мав на увазі тих воїнів, котрі відмовились іти в атаку… А чи

повернули зброю проти своїх… Я так і не зрозумів, що трапилось.

Пізніше мені оповіли, що мати звернулася до атакуючих, закликаючи

їх не воювати проти nisse. Еllet для Ельфа є священною істотою, а діти

є святинею для обох. Шкода, що ніхто не здогадався спитати, де вона

зоставила своїх синів

- Сурми, Аркуеноне, - звелів Маедрос, - перемовини.

Срібна сурма закричала дзвінко і пронизливо. Маедрос вичекав

хвильку і підвівся з-за завалу на повен зріст. Ззаду хтось охнув –

здається то був Руссе. Високий Феанорінг був нині чудовою мішенню

для синдарських стріл.

- Квенді! – вимовив Маедрос голосно, - ми не бажаємо

подальших смертей. Ми прийшли за тим, що належало нашому

батькові, згідно Обітниці, яку дали родом усім. Я звертаюся до княгині Ельвінг і

10

Nisse - жінка

11

Fеа - душа

15

пропоную обмін: Сильмарил Феанора на двох синів Еаренділя. Присягаю, що не буду

мститися за смерть своїх братів - війна війною. Чуєте, Синдар? Обмін – і ми йдемо.

Відповіддю була тиша. Маедрос мовив не обертаючись:

- Макалауре, Руссе - візьміть малих на руки і станьте поруч.

Вони виконали наказ – його брат підняв на руках Ельроса, котрий принишк від жаху, мов

мишеня, а синьоокий Руссе взяв мене під пахви, хоча я брикався з усієї сили, і теж підняв над

головою.

За кільканадцять хвилин, які здалися всім нам занадто довгими, з віконечка-бійниці майнув

білий шарф, прив’язаний до стріли.

- Вони здаються, - мовив з полегшенням темноволосий Макалауре, - хвала Валар за їхні

маленькі милості.

- Аркуеноне, - озвався Маедрос стиха, - звели воїнам винести звідти… загиблих.

Ельдар розсунули загорожу, і вийшли забрати тіла. Руссе поставив мене на землю, і я тут

же почав роззиратися, куди б його чкурнути. І раптом заціпенів – повз мене пронесли

Амрода… Синдар стріляють цільно – він помер одразу… Стріла увійшла вище

кольчужного коміра. Наступним був Амрас, його я пізнав лише по огняному волоссю…

Лице воїна перетворилось на криваву маску…»

Ельронд замовк, зрозумівши, що сказав зайве, але Нерданель мовила, сама дивуючись з

того, як рівно звучить її голос:

- Не зосталось Нолдор, свідків тієї сутички. Ніхто не повернувся… Аркуенон… Я

знала Аркуенона… А отой Руссе напевне народився вже в Ендоре. У мого Нельо був

інший вістовий – Морнемир, мій родич, Магтанової крові…

- Цей гідний всякої пошани Ельда загинув в Нірнает Адорнедіад, - озвався Ельронд, -

принаймні, так мені оповідали. Однак, можливо поки що досить?

- Ні, - сказала жінка, - говори… Я вперше говорю зо свідком, котрий бачив… Бачив

загибель моїх найменшеньких і говорить про це з жалем…

- Мені дійсно було їх жаль, - продовжив гість, - навіть тоді… І я заціпенів на місці, і

більше не думав про втечу. Тим часом з дверцят маяка почали виходити гридні. Вони

складали зброю біля сходинок – мечі, луки… Дехто теж був в крові…

- Хто ваш сano ? – спитав Маедрос спокійно.

- Я, Меретір, - озвався сano. Його куртка кольору зів’ялого листу була вся в іржавих

плямах, а лице дуже блідим аж сірим, як у смертельно пораненого.

- Ми виконали свою частину умови. Де княгиня Ельвінг?

Меретір різко підвів голову. В карих очах Синда змішались воєдино страх і зненависть.

- В-вельможний Маедросе, - кожне слово Меретір вимовляв наче через силу, - я прошу

вас вислухати мене, а зробити по власній волі. Княгиня Ельвінг знаходилася на

вершечку маяка, там, де відкрита площадка для ліхтаря. Коли ми передали їй ваші

умови, вона розсміялася, і сказала, що краще загине, аніж віддасть вам цей камінь –

свідоцтво звитяги її роду. З тим вона кинулась з майданчика вниз – ми не встигли її