60bfbfdafa6dd48f33f0e166a95654cd

Маедрос обдивився провинних Ельфів. Ті збилися докупи і не підводили очей.

- Я, Нельяфінве Феанаріон, - сказав князь на квенья, - звільняю вас від присяги, даної

мені і роду Феанаро. Ідіть своїм шляхом, Ельдар.

- Вельможний Нельяфінве! – не втримався Руссе, - це ж зрадники! Через них загинули

ваші браття!

Рудоволосий якусь мить дивився на свого вістового застиглим поглядом, сповненим

страждання, а тоді озвався стиха:

- Ми сотворили неправедне діло, мій воїне, і тому вчинок тих Ельдар не можна назвати

зрадою. Рушаймо…

Вельможам підвели

коней, дивних коней з

розумними очима.

Раніше я таких не

бачив. Враження було –

ніби вони ось-ось

заговорять. Коли

Феанорінги сіли верхи,

причому перед

рудоволосим кінь

опустився на коліна, і

Маедрос опинився на

його спині, допомігши

собі лише лівицею, Аркуенон підхопив Ельроса і передав Макалауре. Мене на коня до

Маедроса підкинув Руссе, за що я одразу зненавидів молодого вістового. Рудоволосий

обійняв мене і прикрив полою багряного плаща. Його воїни тим часом зробили кілька нош з

уламків загорожі, і поклали на них поранених та мертвих. І ми покинули принишклі Гавані –

Фалатрим князя Кірдана під час короткого бою просто поховались по своїх домівках, не

бажаючи бути замішаними в усобицю.

До табору Феанорінгів ми прибули надвечір. Нас з братом зоставили біля одного з наметів, біля вогнища, майже без охорони. Це, певне, був намет Маедроса, який він ділив з братом.

Неподалік поклали вбитих близнюків, дві Нолдіе-цілительки в чоловічому вбранні і з мечами

при боці вийняли стріли з тіл, і омили мертвим обличчя. І лише по тому старші дали волю

горю.

Вони не плакали, ні, але той, кого брат називав Макалауре, приніс з намету арфу і заграв. Від

дзвону струн мені стало моторошно, а потім я почув голос, що проникав до глибини духу, голос, переплавлений у біль… До намету, поруч з яким лежали убиті, поволі сходилися

воїни. Темноволосий Феанорінг грав, а я бачив… Бачив наче у яві цю садибу, чисту і світлу, переповнену Ельдар… Бачив сади Валінору, бачив ваше лице – сини ваші, нене, найбільше

побивалися над тим, що завдали вам страждань. Макалауре називав рудих близнюків

вашими улюбленцями, наймилішими вашому серцю, він страждав від того, що загинули

вони в усобиці, і навіть вітер не принесе вам звістку про те, бо пролив навпроти затоки

Дренгіст навічно закрито туманом…

18

- Я відчувала загибель кожного з них, - глухо сказала Нерданель, - мені не потрібно

було для того східного вітру…

- А потім, - мовив Ельронд, зітхнувши, - потім Маедросу отой Руссе подав скрипку, вже, видимо, налаштовану для гри. Рудоволосий взяв смичка і вклав в оту рукавицю, я помітив, що на залізній кисті згинаються пальці, як на справжній руці. Приклав

скрипку до плеча, і заграв… заграв танок Сонцестояння, священний для Ельдар, що

дає наснагу до битви. Хтось почав відбивати такт мечем по щиту, і музика злетіла до

неба, розправила крила і щезла в дзвоні сталі. Він проводив братів як воїнів, він, котрий не бажав плакати, і зневажав жалість.

Я тим часом мав ще один клопіт. Ельросу було зле, дуже зле, напевне йому стало зле ще в

дорозі, але вбитий горем Макалауре не помітив цього… Брат потиху поринав у забуття, в

чорну тугу - це смертельне заціпеніння, в яке впадали Квенді під час якихось важких

душевних страждань, могла перебороти лише невблаганна сила волі. Тих, хто потрапив у

полон, чорна туга рятувала від подальших мук – полонені Ельфи тихо згасали, байдужі до

тортур і образ. Синдар користувались цим виходом майже завжди, Нолдор – майже ніколи.

Як я дізнався потім, більшість Нолдор вважали такий шлях ганебним, і намагалися зберігати

притомність розуму, вишукуючи шляхи до втечі, а добровільний відхід на суд до Намо

вважався серед них ознакою легкодухості. «Не поспішай, бо зустрінешся з Суддею…

Нерозумний Нолдо, ти забув, що тебе проклято?» Я і досі не можу гаразд уявити собі, що ж

то було за прокляття, якщо Ельдар воліли витерпіти до кінця всі муки, які для них вигадував

Моргот, але не йти до Мандосу з власної волі. Було ще кілька застережень – наприклад, потрапивши до брану разом з Людьми, Нолдор не користувалися цим виходом через те, що

його були позбавлені соратники… Фінрод та його воїни прийняли таку жахливу муку через

те, що поруч був Берен… О, ця вояцька честь… До речі, можливо мої слова здадуться вам

нечемною похвальбою, але ми з Ельросом не були звичайними близнюками, схожими, мов

дві половинки яблука. Ми були, швидше, дзеркальним відображенням, і багато хто говорив, що у мене вояцька душа Нолдо, а Ельрос успадкував лагідну душу Синда…

- Я не мала чести знати твого брата, - мимоволі всміхнулась Нерданель, - але напевне

так воно і було. Ти з роду Фінвіонів, Ельронде Еаренділіон, я бачила твоїх батьків, у

Еаренділя майже нічого не зосталося від роду Фінве, але ти… Знаєш, коли ти зайшов

у двір, я злякалась… Ти здався мені схожим на… На тих, хто в Мандосі…