60bfbfdafa6dd48f33f0e166a95654cd

зупинити. Однак, Валар не зоставили в біді онуку Берена та Лутіень – перед нашими

очима вона обернулася білою чайкою, і полинула на Захід. Камінь же сяяв на грудях

птаха, немов дороговказ.

Маедрос вислухав його, не змигнувши оком. Затим звелів Аркуенону відрядити воїнів

обшукати маяк, і обдивитися зверху море – чи не видно де човна. Темноволосий Макалауре

зітхнув уривчасто:

- Можливо, - промовив на квенья, - доріатець говорить правду. Я не відчуваю поклику

Сильмарила.

Очікування затяглося і ставало нестерпним. Врешті Аркуенон підійшов до свого князя й

мовив:

16

- Вельможний Нельяфінве, ми обшукали все, і обдивились все довкола, однак не

знайшли ні каменю, ні княгині. Але ми помітили кілька кораблів, що йдуть сюди від

острова Балар.

- О, ні, - сказав рудоволосий, - син мого Фіндекано… Ерейніон…

- Вони мабуть помітили щось неладне, - тривожно мовив Аркуенон, - мій князю, ми не

можемо стати з ними до битви.

- І не маємо права здатись, - вишептав Макалауре, - Обітниця…

Маедрос дивився на море, де тільки зір Ельда міг розріжнити білі краплини вітрил, і щось

міркував. Потім перевів погляд на вбитих братів – я вже встиг втямити, що вони брати, ці

троє рудих. Коли він глянув на мене, опісля того, то я подумав, що мій шлях до Туманних

Чертогів буде дуже коротким. Авжеж, переді мною стояв Феанорінг, жахливий і лютий…

Котрий не отримав бажаного, але втратив найдорожче.

Меретір, він був хоробрим, наш сano , став перед ним і сказав ледве чутно:

- Ви можете втолити вашу жагу крови. Це моя стріла відправила до Мандосу одного з

рудоволосих… Убийте мене, але пощадіть її синів.

- Тоді, в Доріаті, - мовив Маедрос протягло, - ти мовив при всіх Квенді, моїх воїнах і

полонених Синдар, що я наказав стріляти туди, де ховалися жони… Бо там була

Аммале, якій я колись освідчився, зустрівши її на Святі Єднання, а вона сказала, що

дивується, як огидний каліка насмілився звести очі на доріатську красуню. Ти

звинуватив мене у навмисному вбивстві nissi. Нині ти хочеш звинуватити мене у

дітовбивстві?

- Елуред та Елугіл, - сказав Меретір, - сини Діора і брати княгині…

- Воїни з дружини мого брата Келегорма зоставили їх самих у лісі опісля того, як

переконалися, що їхня сестра зникла разом з каменем. Нагадати тобі, чому вони це

зробили, Синда?

Меретір ледь здригнувся. Маедрос поклав йому на плече правицю, і Синда аж зігнувся

під вагою залізної латної рукавиці. Дивної якоїсь рукавиці – вона була схожою швидше

на руку зі сталі.

- Троє моїх братів, - сказав рудоволосий, - загинуло у Доріаті… Від руки Діора, котрий

був Аданеделем, напівкровним… Троє моїх братів билися з ним, вже бувши

пораненими отруєними дротиками. З отрутою в крові… Я покарав тоді воїнів

Келегорма за свавілля, і особисто розшукував синів Діора. Вони були вже підлітками, і спромоглися втекти, а Ельф, як відомо, у лісі не загине. Неподалік був табір

блукаючих Лаіквенді – я думаю, що це вони прихистили хлопців. А тепер слухай мене

уважно, Меретіре. Мені байдуже, чи ваша пані злинула у небо білокрилим птахом, а

чи ви спустили її до човна по шовковій драбині. Вона була поганою сестрою, і є

поганою матір’ю, бо чужа та ще й заклята дорогоцінність стала їй дорожчою від

братів і від синів. Я беру її синів у заручники, Меретіре. Нехай прибуде за ними на

пагорб Амон-Ереб – з Сильмарилом. Лише за таку ціну вона отримає назад своїх

близнят.

Отут я перелякався насправді. До цієї миті я сподівався, що все закінчиться – так чи

інакше… Сподівався на появу мами в сяючому Наугламирі… Сподівався, що вона

віддасть грізному Феанорінгу його клятий камінь і скаже гордо: «Мої сини мені дорожчі

за це ваше скельце…» Чи якось інакше… Я чекав… Весь цей час, відтоді, коли я побачив

тіла рудоволосих близнюків, я очікував, що прийде мама і вирятує нас від цього жаху.»

Гість раптом перехилився через стіл, і стиснув Нерданель обидві руки.

- Ви, - сказав, - ви віддали б Сильмарил за ваших двійнят?

- Я віддала б все за будь-якого з моїх синів, - відповіла Нерданель, зворушена до сліз…

- Сильмарил… Вишні Валар… Якби за всі камені світу, закляті і не закляті, можна

було викупити з Мандосу хоча б одне моє дитя – я б зробила це… Я віддала б за них

честь і гордість, я бо кілька разів ходила до Валмару, до Кола Судьби, і просила

17

милості – як милостині… Я прохала повернути мені хоча б одного з семи… Мені ж

відповідали – справедливість.

- О, справедливість, - сказав Ельронд з гіркуватою усмішечкою, - я дещо знаю про цю

пані, і не вірю в справедливість… Але я продовжую…

Загиблих і поранених поклали на ноші, зроблені з уламків загорожі. Маедрос ще раз

подивився в мертві обличчя і мовив стиха звичаєві слова прощання:

- Шлях ваш на Захід хай буде прямим… Дух іде до Мандосу, ім’я зостається в піснях…

- Мій володарю, - сказав Аркуенон, - а що робити з тими з наших, хто покинув зброю, і…